Poemas de la poeta y cineasta ucraniana Iryna Tsilyk | Ірина Цілик, traducidos del ucraniano al español, por el traductor chileno Bastian Pezzopane
***
Esta tierra negra se vuelve más negra cuanto más al este vas.
Lleva agua limpia y armas. No confíes, no supliques.
Deja todo lo innecesario, sé sensato, acaba en mi abdomen.
No quiero más hijos. Son tiempos demasiado oscuros.
Caminaremos por montañas, bosques y barrancos,
a través de ciudades grises y cenizas de catástrofes humanas.
Pero cada camino conduce obstinadamente hacia arriba
y probablemente en el mundo habrá muchos Gólgotas.
Entonces ¿qué perdemos? Somos libres, dichosos e indómitos.
Tenemos un puñado de recuerdos y un manojo de alegrías.
Me acostaré a tu lado en la tierra negra,
cuando sea necesario. Mientras tanto aquí tenemos
amaneceres rojos en campos minados de amapolas,
desayunos perezosos de rocío, agua fresca, y vino.
Rostros bronceados que el viento ha curtido. El camino lleno de humo.
Primavera, verano, otoño, invierno, y luego otra vez la guerra.
*
Ця чорна земля все чорніша чим далі на схід.
Візьми чисту воду і зброю. Не вір, не проси.
Облиш усе зайве, будь мудрим, кінчай на живіт.
Я більше не хочу дітей. Надто темні часи.
Ми будемо йти через гори, гаї і яри,
крізь сірі міста й попелища людських катастроф.
Однак кожна стежка уперто веде догори
й у світі напевно знайдеться чимало ґолґоф.
То що нам втрачати? Ми вільні, веселі і злі.
Ми маємо спогадів жменьку і радощів жмут.
Я поруч з тобою лежатиму в чорній землі,
коли буде треба. А поки ми маємо тут
червоні світанки у макових мінних полях,
ліниві сніданки з роси і води, і вина.
Засмаглі обвітрені лиця. Прокурений шлях.
Весна, літо, осінь, зима, й потім знову війна.
***
Mi día
“How was your day?
How are you doing?” —
tú preguntas, y yo pienso...
A las cuatro de la mañana me despertó la sirena.
Me acosté en el pasillo con mi hijo,
escuchando, los misiles que volaban sobre nosotros:
ese sonido no puedes confundirlo con nada.
Pero la ruleta rusa no resultó como la planearon.
Dormí una hora más.
Leí noticias sobre la cantidad de personas asesinadas.
Le cociné syrnyky a mi hijo.
Fui al funeral de un héroe.
Vi a una mujer, alimentando pájaros con su mano.
Lloré en el parque.
Recibí un «+» de mi esposo.
Dudé en el supermercado: ¿Pinot Noir o Zinfandel?
Preparé la cena.
Le escribí a una amiga, que se recupera de una herida de batalla.
Vi una serie.
Sollocé en la ducha.
Un día habitual, en general.
“I’m fine.
I’m fine.
I’m fucking fine, thank you”.
- Las líneas en inglés también se usan en el texto original, porque la autora se refiere a los diálogos con sus amigos extranjeros
- «+» como mensaje de un soldado significa “bien” o “estoy bien”, “estoy vivo”
*
Мій день
“How was your day?
How are you doing?” –
ти питаєш, а я думаю…
О четвертій ранку мене розбудила сирена.
Я лягла в коридорі разом із сином,
слухала, як над нами пролітають ракети:
цей шелест ні з чим не сплутаєш.
Але русская рулєтка не зіграла.
Я поспала ще годинку.
Почитала новини про кількість убитих.
Приготувала синові сирники.
Сходила на похорон героя.
Бачила жінку, що годувала птахів із руки.
Плакала в парку.
Отримала «+» від свого чоловіка.
Сумнівалася в супермаркеті: Піно-нуар чи Зінфандель?
Приготувала вечерю.
Написала подрузі, яка лікується після поранення.
Подивилася серію.
Поридала в душі.
Звичайний день, загалом.
“I’m fine.
I’m fine.
I’m fucking fine, thank you”.
***
El fin del mundo
Me imaginaba de otra manera el fin del mundo.
Pero este es el fin de tu mundo y del mío.
Simplemente nada será, como antes.
Durante la guerra he aprendido nuevas reglas.
Si suena la sirena — al menos ponte ropa interior.
Lleva agua al refugio: bajo los escombros
lo peor es morir de deshidratación.
Abraza a tu hijo: si de pronto pasa algo, es mejor estar juntos.
Y así sucesivamente.
Somos buenos estudiantes.
Es más,
somos expertos en el deporte de equilibrarnos.
Equilibrarnos en la frontera entre diferentes realidades.
Una niña sobre un balón, mantente firme,
presiona tus pies en tu planeta,
mientras tiembla.
Alguno de nosotros no vivirá para ver la mañana.
Alguno de nosotros.
Alguno de ustedes.
Bueno pero alguien sobrevivirá
y otra vez se aferrará al borde del mundo,
tan interminable,
como nunca antes.
*
Кінець світу
Я уявляла собі інакше кінець світу.
Але кінець твого і мого світу саме такий.
Просто нічого не буде, як раніше.
Під час війни я навчилася нових правил.
Звучить сирена – вдягни принаймні труси.
Візьми у сховок питво: під завалами
найгірше померти від зневоднення.
Обійми дитину: як раптом що, то вже краще разом.
Ну і так далі.
Ми добрі учні.
Ба більше,
ми майстри спорту з балансування.
Балансування на межі різних реальностей.
Дівчинко на кулі, тримайся міцно,
втискайся стопами у свою планету,
поки її трясе.
Хтось із нас не доживе сьогодні до ранку.
Хтось із нас.
Хтось із вас.
Ну а хтось виживе
і знову втримається на краю світу,
такого безкінечного,
як ніколи досі.
***
Vasos comunicantes
Tú y yo — somos vasos comunicantes.
Cuanto amor haya en mí, habrá en ti.
Cuanta tranquilidad haya en ti, habrá en mí.
Pero he aquí el problema,
tú estás en el ejército, yo estoy en Kyiv,
y durante la guerra no se aplican las leyes de la física.
Desde ahora
soy un bote agujereado que no han embreado,
un jarrón vacío, agrietado,
un Grial mellado, del que nadie bebe.
Me da miedo inundarte con lágrimas,
y por eso es que todo se quiebra y se cae a pedazos.
Tranquilos,
imperceptibles para los demás
van transcurriendo los días.
Pero cada noche me sube el agua hasta la garganta,
y poniéndome tensa,
me convierto en una represa,
frenando con mis humildes pechos
la furiosa inundación de miedo agobiante,
para finalmente no derramarlo,
ni compartirlo contigo.
Por la mañana después de la tormenta
en mi cama se puede encontrar
un pez muerto,
arena húmeda,
y fragmentos de planes para el futuro.
Pero entonces tú escribes:
«¡Hola! Ya estoy tomando café. ¿Y tú?»
Y con mis dedos temblorosos coloco el cezve,
igualando nuestras realidades.
*
Сполучені посудини
Ми з тобою – сполучені посудини.
Скільки в мені любові, стільки ж буде і в тобі.
Скільки спокою в тобі, стільки ж і в мені буде.
Але от яка проблема,
ти у війську, я в Києві,
і під час війни закони фізики не діють.
Відтепер
я дірява непросмолена шлюпка,
тріснута порожня ваза,
надщерблена чаша Ґрааля, з якої ніхто не п’є.
Мені страшно залити тебе слізьми,
і тому все тріщить і розпадається.
Тихо,
непомітно для інших
скрапують дні.
Та щоночі підходить вода аж під горло,
і я стаю дибки,
обертаюся на загату,
стримую своїми непоказними грудьми
буйну повінь мулького страху,
аби врешті не розплескати,
не поділитися ним із тобою.
Вранці після бурі
на моєму ліжку можна знайти
мертву рибу,
вогкий пісок,
уламки планів на майбутнє.
Але потім ти пишеш:
«Привіт! Я вже п’ю каву. А ти?»
І я ставлю джезву тремкими пальцями,
зрівнюючи реальності.
***
Ahora mismo esta terra incognita
se volvió honesta, como nunca lo ha sido en verano:
ríos silenciosos,
campos delineados por una débil luz solar,
los brazos delgados de árboles en camisas de fuerza de nieve
solo quieren paz.
Está tan tranquilo,
que puedes escuchar,
cómo la sangre se espesa en las venas de tu tierra.
Y a pesar de todo llegará la primavera
turquesa,
dulce, cáustica, como el gorgonzola.
Vendrán los pájaros volando,
de nuevo poblarán los esqueletos congelados de los nidos.
Todo empezará a oler a tierra aceitosa.
La ternura fluirá de todas partes.
Cada semillita buscará un escondite cálido y húmedo.
Caminarás durante mucho tiempo,
el viento lamerá con ansias tus labios agrietados,
el pantano del tiempo chapoteará bajo tus pies,
y será, como si
a todas las personas sin hogar en este mundo las llamaran por su nombre,
todos los errantes lograran llegar a tiempo a sus hogares,
todas las guerras hubieran terminado,
todas las piedras dispersas se reunieran,
y simplemente seguir adelante es suficiente,
incluso si no estás completamente seguro, a dónde vas.
*
Саме тепер ця terra incognita
чесна, як ніколи влітку:
мовчазні ріки,
розлініяні слабким сонцем поля,
тонкі руки дерев у гамівних сорочках снігу
прагнуть лише спокою.
Так тихо,
що можна почути,
як кров застигає у венах твоєї землі.
І все ж буде весна
бірюзова,
солодка, їдка, мов ґорґонзола.
Прилетять птахи,
наново обживуть вимерзлі кістяки гнізд.
Усе запахне масним ґрунтом.
Ніжність потече звідусюди.
Кожне зерня шукатиме теплої мокрої схованки.
Ти довго йтимеш,
вітер жадібно лизатиме твої розтріскані губи,
трясовина часу плямкатиме під ногами,
і буде так,
ніби всі безпритульні землі названі своїми іменами,
ніби всі мандрівники вчасно дісталися домівок,
ніби всі війни завершено,
все розкидане каміння зібрано,
і просто йти уперед цілком достатньо,
навіть не конче знаючи, куди ідеш.
Iryna Tsilyk | Ірина Цілик nació en Kyiv, Ucrania, en 1982. Poeta, cineasta y escritora ucraniana que ha publicado novelas, poemarios, libros de cuentos y de literatura infantil. Su documental La Tierra es azul como una naranja, obtuvo el premio a la mejor dirección en el Festival de Cine de Sundance 2020, y el Premio Nacional de Ucrania de Taras Shevchenko en 2023.
